СУЧАСНА СТРАТЕГІЯ УПРАВЛІННЯ ЕМІСІЄЮ ТВЕРДИХ МІКРОЧАСТИНОК: АНАЛІТИЧНИЙ ОГЛЯД МЕТОДІВ ТА НОРМАТИВНОЇ БАЗИ

 

https://doi.org/10.31073/ecobezpeka202406/1-13

 

Вадим Гончарук

 Василь Петрук

 

Стаття опублікована у журналі "Екологічна безпека та технології захисту довкілля"

ВИПУСК № 6 (1) 2024,

22.12.2024 року

 

АНОТАЦІЯ

Забруднення атмосферного повітря дрібнодисперсними частинками (PM10, PM2.5) визнано ВООЗ пріоритетним фактором екологічного ризику, що зумовило глобальну трансформацію управлінських стратегій. У статті розкрито сутність еволюції світових стандартів: від контролю загального пилу до цілеспрямованого управління саме дрібними, найбільш небезпечними фракціями. Проаналізовано природу утворення мікрочастинок, зокрема специфіку формування вторинних аерозолів в урбанізованому середовищі, що вимагає впровадження новітніх природоохоронних технологій та комплексного контролю газів-прекурсорів. Особливу увагу приділено тому, як розвинені країни, керуючись європейською Директивою 2008/50/ЄС, переходять від жорстких короткострокових нормативів до дворівневої системи нормування та довгострокових референтних оцінок експозиції. Це дозволяє реагувати на хронічні ризики для здоров’я людей, а не просто фіксувати разові перевищення. На основі глибокого аналізу нормативно-правового поля України у роботі виявлено ключові колізії вітчизняної системи екологічного менеджменту. Доведено, що спроби імплементації європейських Планів поліпшення якості повітря блокуються застарілою метричною базою — орієнтацією на гранично допустимі концентрації (ГДК) недиференційованого загального пилу та гострим дефіцитом затверджених на державному рівні методик виконання вимірювань безпосередньо для дрібнодисперсних фракцій. Такий розрив унеможливлює створення достовірних кадастрів емісії та застосування сучасного математичного моделювання розсіювання забруднювачів. Обґрунтовано критичну необхідність комплексної адаптації національної дозвільної системи до європейських стандартів. Гармонізація цих підходів та стимулювання впровадження сучасних технологій захисту навколишнього середовища дозволить не лише усунути методичні розбіжності, а й перейти до більш ефективного управління якістю повітря задля реального зниження шкідливих викидів у містах, що є базовою умовою забезпечення екологічної безпеки держави.

Ключові слова: технології захисту навколишнього середовища, екологічна безпека, управління якістю повітря, тверді мікрочастинки (PM10, PM2.5), екологічне нормування, загальний пил, гранично допустимі концентрації (ГДК), оцінка експозиції, плани поліпшення якості повітря.